Nemo me impune lacessit

Є речі, які раптом виявляються неочікувано важливими...
Я ніби не вбивалась, не переживала, як дехто... Але це ніяк не мине.
Ще й досі очі на мокрому місці.

Вчора проходила по Староміській площі... Раптом бачу: на землі квіти, свічі, Його фотографії всюди...
Мій Світ рухнув.
Я раптом перестала відчувати межі тіла... Вся перетворилась в одне єдине почуття... В тінь, відобреження всього минулого...

Чи коли тепер чую його пісні... поки що більше не підстрибую, плескаючи в долоні "ААА!!! Мій рідний Майкл Джексон!"... тепер просто очі на мокрому місці і відчуття, ніби я фантом.

Дякувати Богу, є людина поруч, що підтримує надзвичайно... А коли лишаєшся на самоті -  раптом звідкись лунає Його ...you are not alone, I'm here with you...

Що це за людина, яку стільки людей люблять... просто щиро люблять.
Що це за людина, яку любиш будучи дитиною... будучи підлітком... будучи відносно дорослою людиною...
Що це за людина, в любові до якої ніколи, ніде і нікому не соромився і не боявся зізнатись...

...у мене поламався фен...

Where is your fingerprints mister ambassador?
Клікніть, викликає роздуми і огиду...
...а в мені ще й вже забуту злість...це і є для мене драмою.

Вчора мені чомусь було дуже погано... я нікого не хотіла бачити, нікуди не виходила... Погано було як фізично, так і морально.
А вночі мені наснився Майкл Джексон... подробиць не пам'ятаю, але він там насправді був... Вранці я прокинулась під голос диктора з новин, який сповіщав про його смерть...
В моєму житті він був не просто відомим співаком... Він був в моєму житті завжди. Скільки себе пам'ятаю... Це ж навіть моя перша любов, моє вперше розбите серце) Чесно-чесно...
Дивно мені якось...

Такого періоду в моєму житті щене було...
Майже рік...
Рік в оточенні абсолютно нових людей...
Рік життя з 5 національностями...
Рік навчання з людьми з усіх куточків світу...
Рік, який змінив моє уявлення про світ, населення планети, мистецтво та закони...

Я люблю їх всіх... Я дійсно полюбила їх до сліз! Раніше вважаллось, що настільки я сумувати майже не вмію... Але...
Прийшов період прощань... Ми почали проводжати одного за іншим... Всі по своїм країнам, по іншим містам, для життя далі.
З кимось зблизились дуже сильно... Любов до когось відчула, коли вже мусили казати "бувай, щасти тобі в житті!"... І я, котра не надто показувала свої почуття протягом року - раптом кидалась на шию людині в сльозах...
Я обожнюю свою вчительку пані Тамару... вона насправді одна з кращих в світі, одна з найнезвичаніших і найталановитіших! І попри все вона мене любила і вірила в мене... а я недостатньо показувала свої почуття їй.
І ще є одна людина в групі, яку я любила набагато більше за інших... І зараз жалкую, що не спілкувались більше...
Катсура, моя чарівна японка... Така мила, як дитина!) Вона як мультик! І пларувала мені на прощання неймовірно гарний бутон троянди орігамі...
Поліна з Кіпру... Як рідна) Просто, як рідна! Її не можна не любити!
І, звісно, Шарлотт... з півдня Франції... Шарлотт, з якою жили в одній кімнаті, але зблизились лише за останні пару місяців... І завдяки празькій кіношколі... Ті спогади, що ми з нею розділили - одні з наяскравіших цього року!
Я ще вам напишу про неї, що і ви будете скучати, хоч не знаєте її) Chacha and Niania)

Мені так сумно-сумно стало... Але хтось же лишається) Божевільна Іра... І рідний Роджер...

That was... LIMP BIZKIT!!!

Щойно з празького концерту...
Короткий звіт: падіння в слемі, двічі по морді і загублення кедів (майже двічі)... М'ясо!!!
І ці хороші люди давали нам потім води після концерту) Жесть!

i hate all world, when i am scared...
...to hide, to close my eyes and ears
i hate all world, when i am scared!
why i am not just teddy bear?..

i hate all people, when i'm scared!
to push! to hit!.. and disappear...
i hate all people, when i'm scared...
what good is in this feeling, dear?..

я сьогодні на повному ходу вляпалась в стінку в метро.
не помітила.
я правда маладєц?) 

...8:20. дзвонить будильник...

якого хєра, ти, сука, дзвониш о 8 ранку в суботу?!
...певно, я шось планувала, якшо завела будильник...
субота?.. чому я не на конференції?..
куди це вони всі збираються в суботу в таку рань?!.. ідіоти...

...пройшло півгодини...

ФАК! сьогодні ж вівторок!

Я не впевнена, що маю це писати... Але воно в кожній клітині мого тіла.

( ...клік сюди... )
 

Спочатку просто пустився дощ... Здавалось, що людей на тур сьогодні не спіймати, бо набагато приємніше посидіти за чашечкою чаю, аніж бродити під дощем по закуткам Старого Міста.
За 5 дев'ята з'явились дві людини з купою питань, що лишили мені жагу повчити історію докладніше. Хоч і не хотілось вже проводити тур, але всеж коли починаєш розповідати першу легенду і бачиш зацікавлені обличчя, то відчуваєш певний кайф. Ще більше кайф проявляється після бурі емоцій, коли вони дістають перше маленьке диво нічної Праги - два золотих ведмедя.
Дощ падав протягом всієї нашої прогулянки... Більше години тобто. Врешті в мене навість закінчився керосин в лампі і долоню вже нічого не гріло, прийшлось натягнути рукавички.
Щойно наша прогулянка з привидами закінчилась і ми розпрощались - почалася справжнісінька злива! Зі шквальним вітром, який задмухує воду і за шиворіт, і в чоботі... Парасольку просто рвало на шмаття, тому довелось її сховати... Капелюх також здувало. І раптом я побачила блискавку! За нею грім! Перша! ПЕРША ГРОЗА!!! Я, як дурень, йшла і посміхалась, коли інші тікали до метро і під'їздів. Перша гроза весни! Перша блискавка з осені, перший грім! І закохані, які ховаються у брамах... Але не тікають в бари, а разом, тримаючись за руки, всмоктують в душу цю шалену енергію першої грози! Це чудово... це і є казка.
А ви теж щовесни чекаєте на першу грозу?..

У нас сьогодні +9! Весна... Цей особливий запах в повітрі... Ммм... Особливий вираз облич у тих, хто відчуває весну так само, як ти... Це все зовсім інше нове, але знайоме та очікуване...

Але гірко, коли проходить це повз тебе... Як от повз мене зара. Я приєдналась до армії нещасних хворих... хвороби завжди не в тему... а на цей раз тим паче! Хоча до завтрашнього вечора я просто зобов'язана видужати! Ми всі так чекали на це... Я особливо чекаю. А то інакше чекайте сопливого посту... я от чесно ледь утримуюсь іноді від сопливих статусів вконтакті та на фейсбуку... от ледь-ледь... Фу, дєрьмо! Цього року в мене весна по всім параграфам!
Сплю тут цілодобово, вже по ходу складаюсь з меду та вітаміну С... Але, як не дивно, це просто застуда... Зазвичай навпаки... Таке дєрьмо, шо місяць йде на видужання при чому з напиханням в організм антибіотиків... А потім ще пару місяців на подолання наслідків дії антибіотиків...
Сіла писати я з якоїсь іншої причини... Але не згадаю з якої. Ну тож тіпа купа подій, бла-бла-бла... Я тепер AIESECer, до речі... Якось сама ще не допетрила як то сталося.))
Сумно, що зара 32 людини онлайн в асі, а написати нікому майже. 5-6 хіба що...
Отак, коли лишаєшся сам на сам з собою, дурні думки лізуть в голову. Я ще й давно в своєму щоденнику не писала, щоби позбутись того...

Хочеться, щось про кохання написати, але не буду... Завжди якось шизофренічно виходить.

Мені зараз так хочеться поговорити з кимось! Розказати ВСЕ! Бо за цей вечір трапилась тижнева норма подій... Стільки всього є сказати... але ВСЕ я не можу нікому з тих, хто тут... Бо не зрозуміють так, як мені потрібно... І довіряти настільки я не можу.
Але мені так хочеться поговорити!

Сьогодні мені наснився найстрашніший сон мого життя.
Хочеться вірити, що страждання, які я побачила в цьому сні лишаться в ньому, а в житті відображаться щастям.
Але це має бути всеохоплююче щастя, бо це... був найстрашніший сон мого життя.

Перенасичений тиждень-2... але як ці події класифікувати не знаю, бо наслідків ще не видно.
Свої висновки має цей тиждень... ці останні три-чотири дні.

( Думки, вечірка, The Rasmus )
Колись наступного разу розповім вам казочку про атомний трамвай!

Коли відчуваєш себе дЫбЫлом в найпозитивнішому значенні слова, це дуж кайф)
Коли вас таких троє - це ще краще!
Группа... нормальні люди, з сім'ями, дітьми ще одна дівчинка-талант-журналістка (що відчувається) і ми... Які йорзають на стільцях в очікуванні перерви, яких коробить, коли їм нудно, яких на уроці пробиває істерика, що сльози-соплі-хрюки... Які зрозуміють, що якщо один порізав пальця папером і каже про це - то це не натяк "дайте серветку", це просто щоби поділитись, бо ж противно! Це ті, з ким можна "поговорити" про дєрьмо, скорий концерт Продіджи, про старовірів, різане пиво, про кота, на якого впала п'яна туша і про Любашу...
Чомусь іншим про кота було не смішно...
От уявіть... Повертається наша Настя з Росії в Прагу. Потяг Новокузнецьк-Москва. Плацкарт. Окрім неї, її мами і їхніх двох котів в вагоні були лише п'яні мужики... Якась бригада, яка бухала по-чорному... І одного мужика вже просто у відключці взвалили на верхню полку. А це була товста, вонюча туша... Лягаючи спати кішку Настя взяла до себе, кота посадили в спеціальний контейнер для міжнародних перевезень. Але як це буває те тіло з верхньої полки захотіло встати і забуло де воно, тому... В один прекрасний момент воно гепнулось на підлогу, розгромивши головаю стіл, а дупою котячий контейнер! Кіт, з переляку виламав носом двері контейнера і сховався під стіл! Він від страху ще три дні в туалет не ходив, біднятко... А після того, шо Настя влаштувала в вагоні, мужики до кінця поїздки не злазили з полиць (і їли також у себе нагорі).
Ну ви тепер розумієте нас?.. Це ж шедевр!

Цей тиждень перенасичений подіями і кожна з них посприяла чудовомі і рідкісному відчуттю, що ти прокинувся!
Нова група, новий вчитель, нова робота, нові милі люди, нове пиво, мед, гречка і варення, диво з контролером, дивовижна нова музика... І ще один фільм.
Про це все під катом, бо багацько)

( Так от: чому життя прекрасне? )

...мені дійсно страшно, бо я живу і нічого не знаю...
...не новини про економічну кризу мене цікавлять...
...не злочини і не нагороди...
...мене цікавить що відбувається насправді...
...бо природа наділила мене фізичною вадою, яка працює індикатором подій...
...мені дійсно страшно, бо я живу і нічого не знаю...

Життя вражає з обох сторін! Зі сторони сну і зі сторони, яку можна помацати!
Сни кращі сняться, коли всю ніч тусиш перед компом, а спиш вдень... Потім ввечері прокидаєшся на роботу, знову комп і спати вдень!
Стільки цікавих снів я давно не бачила! Певно, вдень якась арт програма снів для обраних...
Але най-най - це сон про...

...як завжди я щось натворила, але цього разу досить маштабно. Бо мене просто однозначно вб'ють... І дійсно. От я вже стою серед цих серйозних дядьок... І ось мені прострелили бошку... Не надто приємно, м'яко кажучи... Бачу свій труп... Стіну позаду всю в крові. Але я й не боялась. Це було нестрашно, бо я знаю, що за пару днів всьому настане Кінець. І всі мертві душі повернуться в світ живих людей.
І цей день настав. Всі ми, хто коли-небудь помер на Землі, зі всіх куточків космосу мчимо, охоплені полум'ям, як метеори на Землю. А до наших спин прибиті хрести... не класичного вигляду розп'яття, а повернуті на 45 градусів. Це насправді дуже важко на таких швидкостях на хрестах та в полум'ї атакувати планету.
Всі повернулися.
Всі в полум'ї.
Далі нічого не пам'ятаю...
-----------
Ще стільки всього хочеться написати... От, наприклад, трагедія завтрашнього дня полягатиме в двох речах: ранок і... ще ранок.
Трагедія першого ранку в тому, що він перший після канікул, коли я більше тижня лягала в 4 ночі вставала о третій дня... І хоч ти шо хоч (як каже моя бабуся)!
Трагедія другого ранку є дуже відносною і може бути, шо очєнь даже наоборот! Бо я дізнаюся як переформували групи, чи лишать нас 4-ох разом, чи буду я ще вчитися в чарівній будівлі навпроти гуртожитку зі столовою "у Сатани" в підвалі або ж мене запхнуть в центральну будівлю і я муситиму виходити на 5 хвилин раніше!
-----------
Ну, і нарешті я працюю... -->Отут<-- І все вже краще, ніж здавалось! А сьогодні була просто мєга класна компанія! Я їм безмежно вдячна за час, що ми були разом! Вчора теж були дві дуже класні дівчини з Перу. Одна має досить цікаві екстрасенсорні здібності, тому проводити для них екскурсію було повчально і мені!